– Зовсім нещодавно «Тартак» репрезентував новий альбом «Сімка». Чи не важко тепер, у кризові для української культури часи, випускати альбоми?
– Звичайно, робити це в сучасних реаліях непросто, але не в плані творчості, адже тем для пісень якраз дуже багато, навіть значно більше, ніж можна вмістити у репертуар «Тартака». Проблема в тому, що тепер не дуже доцільно продукувати нові альбоми, адже потім їх просто нема куди подіти. Спочатку треба вкласти гроші, щоб записати усе на хорошій студії, потім треба видати це на диску, що нині складно, адже продаж дисків дуже впав. Тому ті компанії, які готові видати диск, як правило, пропонують такі невигідні умови, на які ми просто не можемо погодитися, бо віддавати усі авторські права також не хочеться. Тому мені й довелося відмовитися від ідеї зробити два альбоми, бо спочатку так і планувалося: видати відразу два нових альбоми, один – класичний «тартаківский», а другий більш гостросоціальний – таких пісень у мене чимало. Але мої музиканти переконали мене в тому, що це й справді недоцільно, тому ми зробили компромісний варіант – один альбом, де трохи тих, трохи інших пісень.
– Яку музику ти слухаєш, що в тебе тепер у плеєрі чи вдома на комп’ютері?
– Десь півроку тому мені подарували новий айпод на скільки-то там гігабайт, я закинув туди понад три тисячі пісень найрізноманітніших напрямків і жанрів й отак вперемішку воно в мене грає. Музику слухаю різну, люблю й те, що слухав ще колись давно, – музику 80-их, 90-их, і сучасну музику, причому останнім часом почав слухати навіть електронну музику, яку раніше не любив. Часом випадково на щось цікаве натрапляю в Інтернеті і можу собі скачати…
– Скачуєш музику?
– Чесно зізнаюся: іноді безкоштовно скачую музику, але тільки не українську – її я принципово стараюся купувати на ліцензійних дисках. Лише те, чого немає на дисках, качаю з Інтернету. Але сам я, до речі, не проти, щоб нашу музику скачували з Інтернету безкоштовно. Єдине, проти чого я виступаю, то це, щоб її хтось продавав без нашого відома. Інтернет для мене – одна з ніш, щоб мою творчість сприймали, це краще, ніж якби «Тартак» узагалі не слухали. Комерційні інтереси у нас, звісно, присутні, але вони ніколи не були на першому місці.
– А як щодо літератури? Читаєш багато? Чи впливає література на музичну творчість?
– Читати люблю, до того ж різну літературу, але, наприклад, художня література, мало впливає на творчість, а от історична, філософська, книги про самовдосконалення, самовиховання так чи інакше формують мій світо-гляд, а він уже відображається в моїх піснях.
– У «Тартака» було кілька проектів з іншими, часто менш відомими молодими гуртами. Наразі є у планах співпраця з молодими виконавцями?
– За час існування нашого гурту такі проекти справді були, один із них – це альбом «Система нервів», де є 17 пісень, більше половини яких записані з молодими виконавцями. Багатьом учасникам цього проекту участь у ньому дуже допомогла, одним з таких прикладів є гурт «Роллікс», з яким ми тоді записали пісню «Мікрофонна перевірка» і відзняли на неї кліп. Але, відверто кажучи, я більше не хочу таких проектів, позаяк назва альбому «Система нервів» виявилася дуже влучною. Кожен має свої амбіції, якусь частку лінощів, а я звик до певної дисципліни, тому часто виникали сварки, образи. Був також не зовсім позитивний досвід співпраці з гуртом «Гуляйгород», з яким ми записали спільний альбом. Спочатку вони надзвичайно тішилися, раділи можливості співпраці, а вже за рік, коли в них уже були альбом та знято два відеокліпи, відіграно кілька десятків концертів по всій Україні, збільшений в рази гонорар, почалося: а чому ви нам так мало платите? Хоча ми їм платили значно більше, ніж було обумовлено спочатку. Зрештою, вони образились на нас, заявивши, що ми на них наживаємось, і поливали нас брудом у пресі, тож нині я не дуже позитивно дивлюся на такого роду співпрацю. Тим паче, що нині й сам «Тартак», як і багато інших українських колективів, змушений боротися за виживання.
– І хто ж суперники у цій боротьбі?
– Російська, західна музика, творена в Україні неукраїнська музика, телебачення і радіо, дискотеки, нічні клуби, різноманітні наркоманські рухи, тобто та музика, яку без наркотиків сприймати неможливо, а також чинна влада в Україні і відсталість мислення значної частини населення…
– Зовсім нещодавно на твоєму особистому сайті з’явився цікавий фейлетон «Як ми революцію робили», де ти описуєш своє іронічне ставлення до усякого роду дрібних протестів…
– Як на мене, можна тисячу років боротися за окремі узвози, за прийняття чи неприйняття окремих законопроектів, проти чергового табачніка, можна тисячу років боротися за щось маленьке, так і не зрозумівши, що поки не зміниш всю систему, то ця боротьба – стрілянина по горобцях. Я вже втомився ходити на всілякі акції, проти чого вони б не були. Туди ходять одні й ті ж люди, таке враження, що всіх інших усе влаштовує, що у них все добре і нічого змінювати вони не хочуть…
– А ти сам не задумувався про кар’єру політика?
– Регулярно задумуюсь (усміхається), але мені важко навіть собі уявити, як я можу стати політиком. Дивлюся на наших політиків і розумію, що частина з них здатна лише говорити, частина – брехати і красти, ще якась частина – виконувати накази політиків вищого рангу, а хтось тільки те й робить, що перебігає з однієї політсили в іншу, щоб залишити собі якісь посади і теплі місця. Я себе в жодній з цих ролей не бачу. Тепер мені смикатися в політику – це, з одного боку, ризикувати, що в мене нічого не вийде і я тільки даремно витрачу купу часу і сил, а з іншого – що мені щось таки вдасться зробити, а потім мене банально вб’ють. Тому я розумію, що доки не маю можливості згуртувати довкола себе якусь реальну силу – певну кількість людей з певними якостями, то йти в політику недоцільно. Наразі у мене є однодумці – люди, на яких можна покластися в будь-якій ситуації, але їх дуже мало – кілька десятків, а хотілось би мати кілька сотень, як мінімум, триста спартанців.
– Наближаються чергові вибори, тож залишатися аполітичним дуже важко. Чи буде «Тартак» брати участь у агітації за якусь політсилу і чи у тебе особисто є політичні симпатії?
– На минулих президентських виборах ми відмовилися від будь-яких передвиборчих виступів, тому що ті кандидати, яких ми реально хотіли б підтримати, не мали фінансової можливості не те, що оплатити наш виступ, а навіть провести сам концерт. А тим, хто нам пропонував немалі кошти, ми відмовляли, тому що агітація за них суперечила нашим переконанням. Я не можу брати участі у передвиборчих концертах тих людей, за яких я сам не готовий голосувати. Наразі не можу твердо сказати, за кого проголосую на виборах, зате можу відверто сказати, за кого точно не проголосую і хто мені не подобається. Це – Партія регіонів, комуністи, Литвин зі своєю шайкою, БЮТ, «Фронт Змін», «Наша Україна — Народна самооборона», всі їхні супутники… Для мене допустимим є варіант «проти всіх». Хто б там що не говорив, але я вважаю його прийнятним і нешкідливим, це теж певна позиція, якщо не хочеш вибирати менше зло.
Більше фото із зустрічі з Олександром Положинським =>>> ТУТ
Інеса Голояд, “Нова Тернопільська газета”
Немає коментарів:
Дописати коментар